Чом нині весело так стало селом,
Лиш радість ти бачиш і сміхи кругом?
І дідо старенький журбу всю забув, –
Бо з війська кучерявий Петро ся вернув.
А ненька старенька забула про плач
І каже: «З утіхи серденько лиш скач!
Рідненький синок, що тут довго не був,
Із війська кучерявий Петро ся вернув!»
Дівчата під липу зійшлися юрбов:
«Сміятись, співати ми будемо знов!
Співучий, веселий соколик прибув!
Із війська кучерявий Петро ся вернув!»
А хлопці-флекеви з утіхи кричать:
«Тепер коломийка нам вдасться, наш брат
Прилинув, все горе похода забув –
Із війська кучерявий Петро ся вернув!
Він жартом і сміхом журбу розжене,
Заграє в флояру, козацької втне!»
І Черемш весельше шумить, бо зачув,
Що з війська кучерявий Петро ся вернув.
Радніше клиновий листок шелестить,
Весельше карпатський ліс-гай гомонить;
Що люди рубають його, він забув,
Бо з війська кучерявий Петро ся вернув.
А коси і дрозди, свавільні сойки
Щебечуть: «Щасливіш тепер вже і ми!
Почуєм флояру – він нас не забув,
Із війська кучерявий Петро ся вернув!»
От генде іде він, високий, як іль.
І легкий, мов той сизокрилий сокіл,
І грає в флояру, – жаль-горе забув –
Із війська кучерявий Петро ся вернув».
А ненька старенька все горне його:
«Вернуло все щастя, вернуло добро!»
А батько крізь сльози: «Він нас не забув!
Із війська син рідний, Петро ся вернув!»
Мережать дівчата його мов вінком,
А хлопці все мечуть в гору топором,
Всі втішно горлають: «Він нас не забув!
Із війська кучерявий Петро ся вернув!»
