Ой щасливо раз ся жило
В нашій Буковині,
Як панни ще не ходили
В страшній криноліні!
Всі носили синю ріклю,
Срібнії нафтали,
Крамський пояс і гордею
І цятки з кристали.
Як панич хотів паннунці
Серце дарувати,
Брав гітару і такої
Починав співати:
«Куконіцо думята,
Зарізала когута,
А когут ся скукурічив
Та й паннунцю покалічив».
А панни тоді не грали
Все на фортеп’яні,
Співанки свої співали,
Не чужі, погані.
Як заграла панна в дримбу,
То жижки дрижали:
Як про Гриця затужила,
То й сови мовчали.
Як панич хотів паннунці і т. д.
Про ватованії груди
Не було чувати,
А шиньйонів дивоглядних
Не було видати, –
Груди були справедливі,
Волос справедливий,
Лиш перука го вкривала.
Як був троха сивий.
Як панич хотів паннунці і т. д.
А про того котільона
Панночки й не снили.
Гальопада – був їх танець,
Прехороший, милий.
Як ніжками, підківками
В хатці ступотіли,
То столи всі, вікна, двері
Зі страху тремтіли.
Як панич хотів паннунці і т. д.
