Гучно, бучно раз ся жило
В краснім місті Чернівцях!
Паничі раз там ходили
В антереях і шубах.
Всі тоді лиш фербля грали,
Преферанс незнаний був;
Хто курив, то довгу файку,
Про цигара і не чув.
Все запалось як у безвість
З золотавих тих часів!
Скілька слів лише осталось,
Як в той час раз хор гудів:
Паничі! паничі!
Красне місто Чернівці!
Про французькі ті кадрілі
І трамбляни і чорт зна
В ті часи не було й гадки,
Лиш гуляли штаєра.
Eins, zwei, drei! eins, zwei, drei!
Рахували паничі
І носились і крутились,
Як безрога у ярмі.
Все запалось як у безвість і т. д.
Про парфуми, Es-букети
І помади з ягоди
Не було ні чутки-звістки
В наших Чернівцях тоді.
Кучері сіяли маслом,
Як в росі блищиться цвіт:
Чобітки від дьогтю слали
Аромати на весь світ.
Все запалось як у безвість і т. д.
І про пиво окоцімське
Прадід наш тоді не снив,
А шампана і бургунда
Тільки князь великий нив.
Пили всі тогди горівку.
Мід, запіканку, вишняк;
А панич, як підтягнувся,
Став червоний, як бурак.
Все запалось як у безвість і т. д.
Памінондас, Авреліян –
Хто так сина називав?
Іван, Петро, Грицько, Луцько –
Отаке ім’я син мав!
Як підтягне нежурниці,
В штаєра як піде він,
То гадав-бись, що то глечик
Із Лапландії сторін.
Все запалось як у безвість і т. д.
