Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.
Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.
Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Інший варіант
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути?
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути,
Таж звуками тими
Ми до бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! –
Мово рідна, слово рідне.
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
