Далеко десь над морем
Здіймаєся скала,
Висока, як Карпати,
Цілісенька зі скла.
Там щастя в злотім замку
На троні все сидить,
До себе, як русалка,
Усіх людей манить.
Та хоч людей вже жило
На світі без ліку,
Не видряпавсь ніхто ще
На ту скалу стрімку.
Бо щастя – то лиш мрія,
У него віра – блуд,
А бігання за щастям –
Пустий, даремний труд.
