Де над Манявов ліс густий,
Давно там скит стояв.
Там православ’я хрест святий
До неба ся здіймав.
Черці побожні жили там.
Як в Києві живуть;
Щодня гудів величній храм
Від милозвучних нут:
«Пресвятая Богородице,
Спаси нас!»
Гіркий, нещасний час наспів
І злі сини прийшли,
Зреклися віри праотців,
Що в гріб давно лягли.
Лише в Манявськім скиті там
Цвів православ’я цвіт,
І від пісень величній храм
Лунав ще много літ:
«Пресвятая Богородице,
Спаси нас!»
Но й в ту самотну сторону
Рим руку простягнув;
Черці пішли у чужину,
Скит мертвим сном заснув.
Травою поросло там все
І мохом храм обріс,
Но повний місяць як зійде,
Гуде від співу ліс:
«Пресвятая Богородице,
Спаси нас!»
