Ти, циганський ковалику,
Вволи мою волю!
Тяжко мені до розпуки,
Минаюся з болю.
Із заліза скуй серденько,
Нагартуй ще сталлю,
Щоб тверде, як кремениця,
Як та скеля, стало!
Бо, бач, господь вложив мені
Серденько у груди
Щире, добре… але в нього
По верх влляли люди
Трути і їдкої жовчі –
Бідне вже конає
У тяжких, пекучих болях,
З днями ся минає!
Скуй залізнеє серденько
І вложи у груди,
Бо лиш так я жити зможу,
Легше мені буде.
