У діброві над водою
Там столітній дуб стояв,
Зеленів і красувався,
В синє небо зазирав.
Спочивали на гіллястім
Сизокрилії вірли,
розмовляли з кучерявим
Буйні, степові вітри.
Люта осінь із вихрами
Зняла з нього всю красу;
Сумно, мов той старець, – голий,
Так вітає він зиму.
Раз і я, мов дуб в діброві,
Гордо в небо зазирав
І гадками і думками
Мов орел той підлітав.
Но і мої всі надії,
Мої сни прекрасні всі
Позмітали, мов те листя
Ті вихри осінні, злі…
Я остався, мов пень голий,
Без надії, без любви,
Де лиш гляну, то лиш бачу
Жаль і тоску, – лють, сніги.
