Третій раз весна природу
Цвітом убирала;
Третій раз листок зів’ялий
Як спадав, видала.
Та дівчина засмучена –
Милий не вертає…
А дівчина-сиротина
З жалю усихає.
Сива ненька розбиваєсь,
Серце луснуть хоче –
Бліднуть рожі, гаснуть очі,
Карії дівочі.
«До Івана у Сучаву
Ходімо, дитино,
Моє щастя, моя доле.
Раю мій єдиний!
Там чернець як прочитає.
Акафіст святому,
Легше стане, пташко моя,
Серцю молодому».
«Добре, ненько, у Сучаві,
У святого Йвана,
Може, там і загоїться
Мого серця рана».
Монастир весь богомольці
Густо обступили,
А черці в соборі воду
Твердо освятили…
Між народом видно сиву
Безталанну неньку
І дочку, – лілеї білі
В неї на личеньку.
Слухала акафіст доня
І свячену пила –
«Коло серця заболіло,
Ненько!» – і звалилась,
Як скошений цвіт на полі…
«Що тобі, дитино?»
«Не вертає! Будь здорова,
Гину, неньку, гину!»
У Сучаві могилонька
З вітром розмовляє,
Там нещасна дівчинонька
Тихим сном дрімає.
У Сучаві, у далекій,
У святого Йвана…
Загоїлася в дівчини
У серденьку рана.
