П. К[улішеві]
На далекій Україні
Нині руські люди
Заспівали «Христос воскрес»
Із цілої груди
І тішаться, що діждали
Великої днини.
Тільки я в тюрмі тут бідний
Ні жию, ні гину.
Рад би я ще більші муки
Зносити, терпіти,
Коби знав я, що раз щирі
України діти
Загримлять воскресну пісню
Неньці своїй рідній:
«Тішся, наша Україно,
Ми вже всі свобідні!
Маєм своїх отаманів
І Січ і козацтво,
Згибла кривда і в безвісті
Пропало кріпацтво;
Наші степи перестали
Чужі бороздити…
Мило, Боже, Дніпровими
Безкраями жити!…»
Но та днина ще далека…
Ой, ще не одному
Сивоусу запорожцю
Й хлопцю молодому
Крізь решітку вітер зимний
Буде провівати,
А мені вже великого
Свята не діждати…
В тюрмі плачу сиротина,
Плачу, не співаю:
«Христос воскрес!» – а із жалю
Тяжкого конаю.
