Не кленіте, рідні браття,
На недолю, горе, зло,
На застою і безладдя,
Що вже здавна в нас було!
Як кожух наш має діри,
Як не латаний сердак,
Нитку, голку бери в руки,
Не кажи, що «буде й так».
До роботи всі возьмімся!
Сонце сходить – вже пора!
Доля верне, зло пропаде,
Як на сонці та роса.
В нас застоя, жалься, боже,
Йдемо, наче раки ті!
Нам байдуже, що народ весь
У мертвецькій дрімоті,
Що незгоди відьма люта
Нас на кусні дре малі!
Ми не дбаєм, нарікаєм,
Що вперед ідуть чужі.
Пробудімся з сну твердого
І до праці ся візьмім!
Всю незгоду забуваймо,
Всі до серця ся горнім!
Непростимий гріх без діла
Проживати божий день
І безплодно так сторчати,
Як гнилий, нездалий пень.
Час до рук чепіги взяти,
Лан заріс весь бур’яном!
Стид і ганьба ще живими
Спати вже мертвецьким сном,
До роботи для народу
Станьмо, браття, – вже пора!
Доля верне, зло пропаде,
Як на сонці та роса!
Ми могучими раз були,
А наш край раз раєм цвів,
А тепер народ наш славний
На ніщо ся роздробив.
Залишімо всі роздори
І незгоду, і вражду,
Засадім у серця наші
Згоду і любов нову.
Кождий з нас нехай працює,
Бо настала вже пора!
Гей! возьмімся всі до діла,
Щоб пропала доля зла!
