Останні лучі сонця святого
У синіх горах мруть і конають.
Що лягла спати ясна цариця,
Смуги червоні нам повідають.
Перепеличку в пшениці чути,
Соловій лугом заводить мило,
Деркач озвався, чвірінок грає,
Мушки літають: вже ся з’явило
Бліде личенько місяця князя, –
Зірки яскраві тліють, сіяють.
Ситі корови ричуть зарінком,
Малі телята буйно брикають.
Вже ся над Прутом до купи збили,
В порон ступають, дивляться в воду
На срібний місяць, а з того боку
Стоять дівчата близенько броду.
«Ходи, Балайко, ходи, Румано,
Дома на тебе жде вже травичка!
Подвір’ям скаче та визирає
З червонов биндов мала теличка».
Вже перевізник в пристань уперся,
Біжать до дому люди, корови…
Голос дзвіночка чути долинов
З тої дзвіниці коло діброви.
Відай спускають когось в могилу,
Бо й «Святий Боже» співають сумно.
Чуй! як дрібненькі сироти-діти
Зойкають гірко над тихов трумнов…
Риболов сивий у воду плюснув,
Зловив марину, полетів далі.
Ластівки хутко до гнізд вертають,
Лиш ся колишуть по синій фалі
Качки і гуси. Скрізь мирно, тихо,
Лиш у млиночку гуркіт ще чути,
А там з горбочка вітрець заносить
Сумні, тужливі флояри нути.
Там над осоков, де кучеряві,
Гіллясті верби ся розстелили,
Лилик літає і пуга стогне,
Страшно, тужливо, мовби з могили.
Плюсло кормило, сплави надходять,
Глибінь бездонну вже проминули,
Сперлися в беріг гуцули гожі,
Огонь на ватрі сильно роздули,
На кіл яловий котел поклали,
Влили у нього з Прута водиці,
П’ють оковиту, варять кулешу
І кладуть бриндзю, сир з бербениці
На чисту скатерть. Вже поживились,
Хрестик зробили, – углик у люльку –
І заспівали за Чорногору,
За красну любку й неньку зозульку.
Північ минула, місяць підходить,
Берегом мряка стелиться тихо,
Кормач вродливий ляг на мураві,
Заснув солодко, забув все лихо.
Вже і утихло в малім млиночку,
Лиш тихий вітер із гори віє.
Все спочиває, в сні ся колише,
Тільки Прут синій в берегах мріє,
Долів змикає без сну-спочинку,
Хіба лиш з лугом троха помовить
І швидко далі, вже й попрощався:
«Милий мій краю, будь ми здоровий!»
