За що мя мучиш, жалю мій,
Так тяжко, що аж страх?
Розлийся краще, жалю мій,
У піснях і думках!
Не муч мене, не край мене,
По світі розійдись!
Недолі чашу сирота
Доволі пив колись.
Нехай широко відітхнуть
Сирітські груди знов,
А серце ще співатиме
Про втіху і любов,
Про давну славу, про батьків,
Що сплять уже в гробах,
Про запорожців, як колись
Гуляли по степах.
Ох, жалю мій, не муч мене!
В зісохлім серці знов
Заграє свіжа, не гнила,
А молодеча кров.
