Жнуть женці там колосисте
Жито при долині,
Всі веселі, лиш сумненько
Одніській дівчині.
Робітники звиваються
На широкій ниві,
Всі жартують і співають,
Мов справді щасливі.
Лиш одна там жне тихенько
Самітно ізбоку.
Що дівчині? Таж вродлива,
Що бігме, нівроку…
Волос чорний, очі чорні,
А личко – калина,
Рученята білі, а стан…
От козир-дівчина!
Разом мов зо сну збудилась
Збоку щось уздріла
І зітхнула, і йойкнула,
Трохи не зімліла…
«Що за тугу в серці маєш,
Чом, дівча, сумуєш?
Чом думочку не співаєш,
Чом не пожартуєш?»
«Як же мені жартувати,
Веселою бути,
Коли в мене у серденьку
Повно горя-трути.
Присягав любов довічну
Хлопець кучерявий,
Любились ми, кохались ми,
А тепер лукавий
Другу любить і голубить,
Мене забуває…
От як там її до груди
Тайком пригортає!»
Муравлями звиваються
Хлопці і дівчата
І співають – лиш одної
Доленька щербата:
Збоку, наче та сирітка,
Самітно працює,
Жне, снопи в клані складає,
Нищечком сумує.
