«Зроби мені, гуцулику,
Тисову барівку
Не на пиво, не на вино
І не на горівку,
Лиш на мої гіркі сльози
Гарячі, криваві,
Нехай мають підпивати
Вороги лукаві.
Мої сльози то отрута,
Вип’ють і загинуть,
І не зможуть говорити
Більше на дівчину».
Зробив гуцул барівочку,
Любка наповнила
Сльозоньками гарячими
І гостий спросила,
Всіх недругів, підбрехачів.
Їли, підпивали –
І від сліз тих загинули,
І вже не брехали.
Знов до любки хлопець ходить,
В очі зазирає,
І голубить і цілує,
К серцю пригортає.
