Готово! Парус розпустили,
Посунули по синій хвилі
Помеж кугою в Сирдар’ю
Байдару та баркас чималий.
Прощай, убогий Косарале.
Нудьгу заклятую мою
Ти розважав-таки два літа.
Спасибі, друже; похвались,
Що люде і тебе знайшли
І знали, що з тебе зробити.
Прощай же, друже! Ні хвали,
Ані ганьби я не сплітаю
Твоїй пустині; в іншім краю,
Не знаю, може, й нагадаю
Нудьгу колишнюю колись!
- Наступний вірш → Тарас Шевченко – Ми вкупочці колись росли
- Попередній вірш → Тарас Шевченко – Ми восени таки похожі
(Оцінок ще немає)