Колись дурною головою
Я думав: «Горенько зо мною!
Як доведеться в світі жить?
Людей і господа хвалить?
В багні колодою гнилою
Валятись, старітися, гнить.
Умерти й сліду не покинуть
На обікраденій землі…
О горе! горенько мені!
І де я в світі заховаюсь?
Щодень пілати розпинають,
Морозять, шкварять на огні!»
- Наступний вірш → Тарас Шевченко – Сестрі
- Попередній вірш → Тарас Шевченко – Тече вода з-під явора
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)