Тарас Шевченко – Нудно мені, тяжко: Вірш

Нудно мені, тяжко – що маю робити?
Молитися богу? Так думка не та!
Не рад би єй-богу, не рад би журитись,
Та лихо спіткало, а я сирота.
Нема кому в світі порадоньки дати,
Нема з ким прокляту журбу поділить,
Ніхто не пригорне, як рідная мати,
Ніхто не спитає: “Що в тебе болить?”
Зелена діброва – та що мені з того,
Що вона зелена в чужому краю!..
Цураються люди мене, як чужого,
А чи привітають – жалю завдають!
Вони п’ють, гуляють, у них доля дбає,
А в мене немає – сміються мені:
“Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!”
Ледащо?..А за що!.. Що на чужині!
Гуляйте, глузуйте – ваша доля мати,
А мені меж вами немає де стать.
Я в сірій свитині, ви пани багаті,
Не смійтеся ж з мене, що я сирота!
Прибуде година, коли не загину –
Меж вами, панами, недоля моя, –
Полину, побачу свою Україну:
То ненька рідненька, то сестри стоять –
В степу при дорозі – високі могили…
Отам моя доля, там світ божий милий!