Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік… Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом,—
Аж сам собі дивується
На свою діброву…
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою,—
Та й спать ляже, втомившися
Турбою такою.
- Наступний вірш → Тарас Шевченко – Погибнеш, згинеш, Україно
- Попередній вірш → Тарас Шевченко – Дівча любе, чорнобриве
(4 оцінок, середнє: 4,50 із 5)