Та не дай, господи, нікому,
Як мені тепер, старому,
У неволі пропадати,
Марне літа коротати.
Он піду я степом-лугом
Та розважу свою тугу.
«Не йди,— кажуть,— з ції хати
Не пускають погуляти».
- Наступний вірш → Тарас Шевченко – У бога за дверми лежала сокира
- Попередній вірш → Тарас Шевченко – Царі
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)