На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється…
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує…
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле криє,
Ляхи, уніати
Налітають,— нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!»
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділися? Згоріло
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують.
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії,—
Така ваша доля!
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»
Вже не три дні, не три ночі
Б’ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи –
Наше безголов’я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров’я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду,—
Козак ляха знайде».
Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.
Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,—
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.
Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче…
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».
Аналіз поеми “Тарасова ніч” Шевченка
Історична поема написана у 1838 році. У цей період Тарас Шевченко, перебуваючи у Санкт-Петербурзі, пише низку творів на тему козаччини та народних повстань.
Описані у творі події є реальними і відбувалися у 1630 році.
Головна ідея твору ‒ уславлення героїчного минулого українців. Вторинна ідея полягає у застереженні ‒ не можна пригноблювати українців, оскільки цей сильний і волелюбний народ цілком спроможний до повстання. По суті, таким чином Тарас Шевченко намагався застерегти тих, хто панував на той момент на Україні і полегшити становище українців.
Структура поеми включає обрамлення ‒ на початку твору і в кінці присутні слова кобзаря, який співає пісню про повстання. В обрамленні легкими рисами автор показує різноманіття життя українців і українського фольклору ‒ тематики пісень розмаїті.
У центральній частині твору ‒ балада, що за змістом ділиться на кілька частин:
- Опис Руїни. Особливо яскравою ілюстрацією до занепаду є навіть не загальновідома фраза «Зажурилась Україна, бо нічим прожити», а опис відсутності духовних атрибутів ‒ «Виростають нехрещені Козацькії діти; Кохаються невінчані; Без попа ховають».
- Виступ козацтва на захист України.
- Тривала виснажлива боротьба, що похитнула рішучість козаків.
- Вирішальна битва й перемога козаків.
- Ностальгія за колишніми часами, коли знаходилися люди, готові стати на захист інтересів України й українців.
У поемі присутні такі образи:
- Кобзар ‒ розумний чоловік, що має знання про різні сфери життя. Він гарно володіє увагою аудиторії, впливає на емоції слухачів. Людина освічена й обʼєктивна, він розповідає історичні події, як вони були ‒ як козаки билися і з поляками, і з ординцями, і з московітами. У його репертуарі, до речі, пісні і про те, як «збиралась громадонька В неділеньку вранці; Як ховали козаченька В зеленім байраці» ‒ ці цитати перегукуються з іншими творами Тараса Шевченка, зокрема баладою «Причинна», написаною у 1837 році;
- Слухачі ‒ в основному молодь, хлопці та дівчата;
- Тарас Трясило ‒ ватажок козаків, гарний організатор, винахідливий воєначальник, патріот України. Він демократичний, радиться з козаками, проте уміє переконати їх у тому, в чому вважає за потрібне;
- Конецпольський (Станіслав Конецпольський) ‒ польський воєначальник, охарактеризований одним словом ‒ «поганий»;
- Козаченьки ‒ збірний образ повстанців;
- Ляхи (пани-ляшки) ‒ збірний образ поляків.
Прикметно, що образ кобзаря та українського героя прописаний детальніше, ніж образи ляхів. Таким образом відбувається обʼєктивізація ворогів.
У творі використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «нехрещені», «козацькії», «мала»;
- Риторичні звернення та риторичні запитання ‒ «Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!», «Україно, Україно! Серце моє, ненько!», «Де поділось козачество, Червоні жупани? Де поділась доля-воля, Бунчуки, гетьмани?»;
- Гіпербола ‒ «А козаки, як та хмара, Ляхів обступали»;
- Протиставлення ‒ «Прокинулись ляшки-панки, Та й не повставали: Зійшло сонце — ляшки-панки Покотом лежали»;
- Метафора ‒ «Налетіли чорні крюки Вельможних будити»;
- Персоніфікація ‒ «збиралась… громадонька», «гетьманщина … не вернеться», «зажурилась Україна, заплакала», «могили сумують»;
- Порівняння ‒ «як мала дитина», «як мак»;
- Синекдоха ‒ «червони жупани» у значенні «козаки».
Автор обрав художні засоби у стилі української усної народної творчості.
Символіка також зрозуміла й близька українському народу:
- Орел сизий ‒ досвідчений воїн;
- Крюки (круки) ‒ смерть;
- Могили ‒ давня слава;
- Розпуття ‒ вибір. Це один з найсильніших символів ‒ кобзар, який надає інформацію молоді на розпутті.
Поема закінчується жартівливими піснями, які показують, що українці попри всі поневіряння не занепадають духом.
