Тарас Шевченко – У нашім раї на землі: Вірш

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Бувая, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир наш бога принесла…

Тепер їй любо, любо жити.
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. – Це моє!
Моє! – І дивиться на його,
І молиться за його богу,
І йде на улицю гулять
Гордіше самої цариці.
Щоб людям, бачте, показать
Своє добро. – А подивіться!
Моє найкраще над всіми! –
І ненароком інший гляне.
Весела, рада, боже мій!
Несе додому свого Йвана.
І їй здається, все село
Весь день дивилося на його,
Що тілько й дива там було,
А більше не було нічого.
Щасливая!..

Літа минають.

Потроху діти виростають,
І виросли, і розійшлись
На заробітки, в москалі.
І ти осталася, небого.
І не осталося нікого
З тобою дома. Наготи
Старої нічим одягти
І витопить зимою хату.
А ти нездужаєш і встати,
Щоб хоч огонь той розвести.
В холодній молишся оселі
За їх, за діточок.

А ти, Великомученице! Села
Минаєш, плачучи, вночі.
І полем-степом ідучи,
Свого ти сина закриваєш.
Бо й пташка іноді пізнає
І защебече: – Он байстря
Несе покритка на базар.

Безталанная! Де ділась
Краса твоя тая,
Що всі люде дивувались?
Пропала, немає!
Все забрала дитиночка
І вигнала з хати,
І вийшла ти за царину,
З хреста ніби знята.
Старці тебе цураються,
Мов тії прокази.
А воно таке маленьке,
Воно ще й не лазить.
І коли-то воно буде
Гратись і промовить
Слово мамо. Великеє,
Найкращеє слово!
Ти зрадієш; і розкажеш
Дитині правдиво
Про панича лукавого,
І будеш щаслива.
Та не довго. Бо не дійде
До зросту дитина,
Піде собі сліпця водить,
А тебе покине
Калікою на розпутті,
Щоб собак дражнила,
Та ще й вилає. За те, бач,
Що на світ родила.
І за те ще, що так тяжко
Дитину любила.
І любитимеш, небого,
Поки не загинеш
Межи псами, на морозі
Де-небудь під тином.

Аналіз вірша “У нашім раї на землі” Шевченка

Вірш написаний у 1849 році, коли Тарас Шевченко був солдатом, і входить до однієї з захалявних книжечок ‒ нагадуємо, писати твори Тарасу Шевченку було заборонено.

Автору на момент написання поезії 35 років ‒ час, коли чоловік зрілий для створення сімʼї, тому не дивно, що він звертає особливу увагу на матерів і материнство.

Головна ідея вірша ‒ возвеличення материнської любові та жертовності. Вторинна ідея ‒ осуд суспільства, яке цю любов і жертовність не цінує.

Сам вірш складається з двох частин і описує долю двох різних матерів ‒ перша є молодою дружиною. Вона щаслива у шлюбі і щаслива народити дитину. Її дитина є приводом для гордості.

У другій частині показана доля покритки, у якої дитина ‒ це привід для тяжкого сорому. Проте для неї дитя теж рідне й любе, бо материнська любов велика й нездоланна, тож покритка теж докладає всіх зусиль, щоб її дитина виросла.

І та, й друга жінка вирощують дітей, проте світ суворий і немилосердний до їх нащадків ‒ діти одруженої жінки змушені їхати на заробітки чи їх пострижуть у москалі, дитя покритки покине матір з докорами, навіщо вона взагалі народила його. Жінка віддає своїм дітям все до краплини й помирає бідною і самотньою. І навіть знаючи своє майбутнє, вона все ж любить кожне дитя й готова до великої самопожертви.

У вірші присутні християнські мотиви. Ліричний герой порівнює українських матерів з Дівою Марією, яка народила сина і втратила його, яка вирощувала свого сина зі знанням, що він насправді їй не належить. А покритку у вірші описує слово «великомучениця» і промовиста фраза ‒ «як з хреста знята», бо її самопожертва заради дитини насправді величезна.

У творі використані такі художні засоби:

  • Епітети ‒ «молодая», «мале», «святий», «лукавий»;
  • Повторення ‒ «любо», «моє», «слово»;
  • Гіпербола ‒ «найкраще»;
  • Порівняння ‒ «мов тії прокази»;
  • Протиставлення двох різних матерів у різних життєвих обставинах;
  • Градація ‒ «А тебе покине Калікою на розпутті, Щоб собак дражнила, Та ще й вилає. За те, бач, Що на світ родила» ‒ автор з кожним рядком додає трагізму цій ситуації.

Більшої ніжності звучанню вірша надає використання зменшувально-пестливої лексики ‒ «дитяточко», а звернення ‒ «Великомученице», «безталанная», «мамо» увиразнюють опис української матері.

Байдужість до долі старих матерів, які все віддали дітям, підкреслена символікою холоду ‒ перша жінка молиться за дітей у нетопленій хаті, друга замерзає на вулиці. Проте обидві залишаються навіть у таких обставинах вірні своїй материнській любові.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (2 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Тарас Шевченко – У нашім раї на землі":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Тарас Шевченко – У нашім раї на землі: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.