Тарас Шевченко – За сонцем хмаронька пливе: Вірш

За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить…
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись,
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти.

Аналіз вірша “За сонцем хмаронька пливе” Шевченка

Вірш був написаний на о. Косарал у 1849 році, коли поет відбував заслання. Це один із зразків пейзажної лірики, у якій відбиваються враження митця від споглядання Аральського моря, які навіяли спогади про рідний край, і одна із найсонячніших пейзажних поезій Тараса Шевченка.

Кожна людина, знаходячись вдалині від батьківщини, мимоволі сумує, та живе в передчутті повернення. Туга поета за Україною була невимовною, а надія повернутися — примарною. Тому темою вірша стало вираження туги за рідною стороною, спогади-замилування її чарівною, ніби казковою природою, тому і з’явилися казкові та легендарні метафори: «сонце спатоньки зове», «серце одпочине», «туман огорне». Ідея вірша: земля, де людина народилась і виросла — найкраща та найгарніша. «І ждеш… того світу, мов матері діти» — у цих рядках звучить не тільки думка про світло нового дня, але й мерехтить прагнення повернутися додому та дужий заклик до усіх зневірених: у найскрутнішому становищі не втрачати надії на краще майбутнє.

Композиція поезії поділяється на три частини. Перша: зображення прекрасного пейзажу заходу вечірнього сонця, яке дбайливо огортає хмаронька. Далі з’являється почуття небезпеки, щемкого суму. І в останній частині звучить настрій очікування нового, віра, що прийде час — відбудуться зміни і життя стане кращим.

Паралелізмом проходять через увесь вірш мінливість природних явищ і швидка зміна людських настроїв. Від замилування «рожевою пеленою», коли «очам любо», разом із туманом, який уособлює небезпеку (порівняння «а туман, неначе ворог»), приходить усвідомленні жорстокості та несправедливості життя. Шевченко використовує фольклорні образи-символи: «сонце» — тепло, світло й радість, море — бурхливе чи, навпаки, спокійне життя, «хмаронька» — неясність і тривога та пестливі слова «зіронька», «спатоньки», «годиночку», які надають поезії чарівності. Багатство народнопоетичних епітетів дозволяє читачеві бачити кожен малюнок поезії: «рожевую», «синє»,«сивий», «німою», доповнюються вони зоровими образами сонця, моря, матері, дітей та слуховим: «з Богом заговорить» та образами кольорів: червоні, синє, сивий, рожевою. Віршований розмір: тристопний ямб, вірш має паралельне римування.

Протиставленням сонця й туману як двох непримиренних ворогів, автор показує читачеві, що і в житті, як і у природі, чергуються світлі й неприємні дні, але віра людини у перемогу сонця як над туманом — повинна бути непохитна. Коли сподіваєшся на краще, то страх зникає, як і туман.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (9 оцінок, середнє: 3,67 із 5)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Тарас Шевченко – За сонцем хмаронька пливе":

Відгуки до поезії: 4

  1. Йосип Сталін

    Написано дуже добре 🇺🇦♥️

  2. Каріна

    Вау Україна понад усе

  3. Настя

    Дякую
    Все буде Україна 🇺🇦

  4. Мар'яна

    Все буде України

Залишити відповідь

Читати вірш поета Тарас Шевченко – За сонцем хмаронька пливе: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.