Пам’яті жертв голодомору…
Затягнуте в журбу і страх село…
Як тіні, люди де-не-де блукають…
А розкошує лиш криваве зло —
Останнє з рук тремтячих вириває…
— Матусю, їсти…
Голос ледве чуть…
А в неї сил немає навіть встати,
Щоб хоч шматочок хліба роздобуть
І пухлим діточкам його віддати…
Бреде, сердешна, думкою жива,
Навкруг — лиш пустка й смерть врожай збирає…
А в пам’яті — поля, жита, жнива…
Та в хаті навіть зернятка немає…
Страшна біда і стогін навкруги…
У коминах вітрище вовком виє…
Останній подих, сповнений туги…
А вічний сон до раю путь відкриє…
