Моя голото, моя доле!
Чого на тебе завше грім,
Чого не квітне тобі поле
Із теплих водами дощів?
Збиваєш нігті об могили
І заливаєш кров’ю степ…
У мисці борщ пісний, холодний
Жадібно діти дістають,
Із ложок, звісно, як голодні
На дране пузо собі ллють.
А мати жовта, як із воску,
Сидить на лаві та із соски
Годує сина на руках,
Що хлипа в ґноті, в ганчірках.
…………………………………………..
Два чоботи лежать для страху:
На всю сім’ю вони одні –
І всім приходиться тремтіть.
Кутки посліпнули од цвілі
І плачуть більмами сумні.
