Сучасне місто лжеязиче
Мій дух відкинуло у тінь
За те, що небо вічно кличе
Його на дальню височінь;
А люд, у злочинах упертий,
Ушанував мої жалі —
І я, щоб і голоду не вмерти,
Пеньки корчую на селі;
Аби воли спочити з плуга
Ревли на той бік під бичем:
Бо тут у їх шалена туга
З очей струмками потече;
А я ж сьогодні, я вже нині
Жадаю плакати, як віл,
Десь у захованій долині
І від столиці, і від сіл.
Але не маю сліз і змоги
Оплакувати супокій,
Який не тільки руки й ноги
Спотужнює завжди до дій,
А й душу, мріями живу ще,
Сповняє міццю — гнів нести,
Віддячити селу найдужче
І, може, місто заклясти!..
