В-ці К-б
Коли зблисне річка в рогозі,
під сонцем ринучи в стави,
я босі ноги згадую в грязі,
що мовчки бачили і ви.
І відвертаюся лицем від плес,
де й сонце соромом стає,
бо ви його з водою, як з небес,
у серце занесли моє.
- Наступний вірш → Тодось Осьмачка – Забутий
- Попередній вірш → Тодось Осьмачка – Кон’юнктивіт
(Оцінок ще немає)