Уляна Кравченко – Доня до мамуні: Вірш

Мамо! Мамуню! Люба моя!
Якщо від мене мусиш іти,
тям хоч, єдина жде тут дитина, –
доня твоя!
Мамо! Не гайся!
Мамо, коли ти далеко від мене,
світ, куди гляну, темний, студений,
світ – як могила…
В нім я безрадна, квола, безсила; –
гірко самій тут, гірко і зле…
Головку клоню, слізоньки роню, –
скучно мені.
Забавки маю, а все скучаю: –
пестощів твоїх тільки бажаю.
Мамо, без тебе ваги немає ніяка річ…
Ляля не гарна. Мед не солодкий.
Тета не добра. Киця похмура.
Пташка німіє. Гаснуть всі барви.
Пусто, порожньо, лячно тривожно.
Темно, скрізь темно, скрізь ніч…
Мамо! Без тебе сонце не світить.
Мамо, без тебе я нещаслива.
Люди ще кажуть: – Вона вередлива!
Тяжко, ой, тяжко самій без опіки.
Мамочко люба! Ти одинока знаєш всі ліки,
тільки при тобі гоїться буба.
Мамо, коли ти при мені,
знов зацвітають барвінки зелені,
сад розцвітає. Може – не знаю –
може то тільки так розцвітає серце моє?!
Але ж у квіттю в саді бачу вишні…
Смутки щезають, всі жалі колишні,
весело, легко мені; пташки співають в гаї,
хатка і сад наш ясний як рай…
Мамо! Мамуню! Люба моя!
Якщо ти від мене мусиш іти.
Мамо, не гайся, хутко вертай!