На вид життя негод, терпінь і грози,
дитино, не дрожи як лист мімози.
Мов ніжний цвіт від лютих бур і спеки,
я збережу тебе від небезпеки.
Я збережу як квітку від морозу,
о, не дрожи на біль життя і грозу.
В життя борні, в огневій кожній пробі
я, мати, буду сторожем при тобі.
Над пропастю спокус, злих дум хвилині,
мов ангел буду при моїй дитині.
Розверну над тобою дужі крила,
бо мамина любов – всевладна сила.
Любов’ю, наче ризою святою,
здержу перед безоднею страшною!..
Твоє серденько я візьму в долоні
і чисте понесу над темні тоні…
Візьму його мов найдорожчу власність,
і понесу над темні тоні в ясність.
Коли світ з божого веління кину,
й тоді при тобі буду ще, дитино.
Як у душі жар пристрастей шалених
озветься бурею, згадай про мене.
В днях неспокою, злих бажань і страсті,
про мене спогад в хлань не дасть упасти.
Розвіє тучі тьми, що над чолом зависли,
створить світ чудес, краси… світ мислі…
І смілістю, і вірою огріє,
поверне на будучність знов надії…
Тобі я заохотою до труду,
при сповненню діла я міццю буду.
І думкою провідною, видінням,
і буду до добра тобі натхненням…
