Вранці рано тільки стану,
В кожний куточок загляну
Як лиш щира є охота
То знайдеться все робота.
В праці щастя запорука,
Я не знаю що це “скука”
І від “скуки”, від зануди
Рятують мене лиш труди.
Вдома при кожній роботі
Помагаю мамі, тьоті.
Вранці рано-пораненько
Поснідаю я гарненько
І мерщій до праці живо
Стіл зітру обережливо,
Хліба, булочки кришину
Не змарную і не кину.
За вікном малі пташата
На дрібки ждуть, небожата,
В’ються, вкруг вікон, літають,
Щебетом нас звеселяють,
Кожну їм даю кришину.
Так часу дармо не трачу
У покоях чисто прячу…
Припинаю фартушину,
Йду відтак до кухні прямо
І питаю зараз: “Мамо,
Що ми будемо варити?”
Помагаю жваво, мітко.
Та цього не мож таїти —
І ніде вже правди діти –
Шкода трапиться не рідко.
А як злюка куховарка,
Зараз межи нами й сварка.
Куховарка – як лукава –
То не легка з нею справа,
Йде торочити о шкоді
Слухати, бігме, аж годі,
Аж часом візьме досада.
І я – рада чи не рада –
Посварюся й неминучу
Викличу велику бучу,
Ой гаряча в мене вдача!
“Хай до книжки йде раз Нуся”!
Я на це лиш засміюся.
Потай солі візьму в жмені
І насиплю до печені…
Чую: “Горечко нужденне,
Що так все пересолене,
Збитки робить малий чорт!”
Я вже ладжу з моркви торт,
Прибираю — що похожий
Мов з цукерні — кращий може.
“Цить же, кажу, вже — про мене
Оберу вам ще зелене.
Кину все те до росолу,
На ручках хоч є мозолі
Оберу дві бараболі —
Ще накрию вам до столу”.
Приучуся вже від нині,
Славна буду я ґаздині,
Обійдусь колись й без слуг,
Ні боятись йму наруг,
Ні наруги, ні неслави ,
Не боятись йму біди —
І зварю всі наші страви:
Голубці, борщ, пироги!..
Скажу тільки це між нами:
Я так люблю — страшно люблю
Наїстися пирогами…
