Погляд твій ласкавий,
словечко пещене
на життя дорогу я візьму.
Ой, Нене!
Пестощів солодких,
сердечного труду,
тихої пожертви
я вже не забуду!
А чиї ж то груди
мене годували?
А чиї ж то руки
мене сповивали?
А чиї ж то руки
для мне трудились?
Хто то в день, чи в нічку
не жаліє сили?
Твої теплі руки
мене зберігали,
твої співаночки
до сну колисали…
І дзвенить у серці
пісня колискова;
в бій життя візьму я.
Мамо, твоє слово!
На що тільки гляну.
Ненечку згадаю,
відгуки з днів юних
в серденьку тривають.
Спогади – як сіти,
як основа – пряжа;
не пірве ниточок
темна сила вража…
Спогади у серці –
що ті срібні сіті.
Ой, і не зів’янеш,
барвінковий цвіте!
