Прошу, мамо, не відходь від мене.
Ой, без тебе, мамо, світ студений…
Без матусі рідної, без неньки
для дитинки світик цей гарненький:
Меркне зірка в небесах,
мовкне, не співає птах,
тільки крячуть чорні круки,
тільки в серці біль розпуки…
В’яне у чужій землиці квітка…
Умліває без води лебідка…
Пропадає самітна сирітка…
Я нічим при тобі не журюся, –
а без тебе я боюсь, боюся,
наче гублю стежечку в дорозі,
оглядаюся в тривозі:
– Стежечки нема…
А довкола тьма…
Йду кудись все нижче у долину, –
гину, мамочко, ой, гину…
Темно, темно наче в гробі,
я душі не чую в собі…
Не відходь від мене, ненько!
прошу, ще окрий мене тепленько;
заспівай ту пісню колискову,
я люблю її, люблю те слово
і засну так без жури –
не боюся темноти,
не боюся ночі.
Щойно вранці я розкрию очі, –
щойно вранці з квітками устану,
поцілую мамочку кохану…
Не відходь!
