Нуся: “В мене лялечка велика
У суконці, в черевиках.
І паяцика я маю,
День цілий бавлюсь, гуляю”.
Гандзя: “Я бавлюся лиш у свято,
Бо нема часу багато —
Годі день цілий гуляти
Треба вчитись… вишивати…”
Нуся: “Сукні дістаю готові,
З “Труду” – золоті, чудові, —
Забавки, цукерки маю,
Що сама лиш забажаю”.
Гандзя: “В мене – сірий, не золотистий,
Не коштовний — простий, чистий —
Ми народ не є богатий,
Не про строї нам би дбати”.
Нуся: “То люблю ті оксаміти,
Шовки, стяжочки і цвіти,
А також даю гріш радо
На цукерки й шоколяди”.
Гандзя: “Ласощів я не купую,
Гріш даю тим, що бідують,
Тим, шо вчаться, хоч голодні,
Різні цілі є народні…”
Нуся: “Кажеш: “Вчаться, хоч голодні…”
Кажеш: “Цілі є народні…”
Ах, про це я ще не знала,
Може, й я була б щось дала”.
Гандзя: “Не дивуюсь, ти ж маленька,
Згодом аж будеш старшенька,
Гріш на “цілі” ті даш так радо,
Як тепер на шоколади”.
Нуся: “Я на “Збори”, як Татуся,
Десь піду і придивлюся,
Прислухаюсь й буду знати,
Що значить на “ціль” гріш дати”.
