Ксеня:
Я гадала, що ми перші
вийдемо на луг по цвіти;
тут, поглянь, Богданку любий,
стрибають гуртками діти.
Глянь: – причесані, обмиті
всі Івасики й Миколи,
в святковій народній ноші, –
як ніколи, як ніколи.
Дарка, Таня і Катруся,
три сестриці йдуть зарінком,
навантажені бір зіллям
і любистком, і барвінком…
Всі ті хлопці, всі дівчата
тихо йдуть без крику, лайки,
весь наш луг в травневий ранок,
як картина з казки-байки.
Богданко:
Ох, це славно, люба Ксеню,
радісна для нас та стріча; –
нині всіх нас щось єднає,
йдемо всі немов на віча.
О, витайте, любі сестри!
Добрий день вам, милі друзі!
Гарно, що ми перед святом
стрінулись на ріднім лузі!
Івасик:
Це ж і свято – над всі свята!
Всім приносить нам вдовілля!
Радьте ще, чого придбати та якого треба зілля?
Дарка:
Незабудьок треба синіх,
жовтих лотачів хоч жмінку,
братчиків та розмарину
і хрещатого барвінку…
Таня:
Білих запашних конвалій,
щоб красу внести до хати,
щоб промінням золотистим
усміхнулась наша мати…
Микола:
Ми щасливі! Ми щасливі!
Є у нас рідненька мати,
квітів маємо багато;
тільки що будем співати?
Катруся:
Наша пісня для матусі
як та пісня соловейка, –
і поллється чарівливо
із серденька до серденька.
Івасик:
Ластівки – всі пташенята
співом весноньку вітають, –
України дитинята
нині маму величають…
Таня:
Щось нам Ксеня зажурилась,
личенько її біліє…
Ксеню! Ксеню, чи ти хвора?
Не хились, хистка леліє…
Ксеня:
Щойно квіточок зібрала, –
тут же й бачу, як в долоні
гинуть незабудьки сині,
вянуть гвоздики червоні…
Жаль… І серце заболіло…
цвітка скоро гине – в’яне;
щось тривкого я бажала б,
з квітів мамі, що остане?
Дарка:
Правду, правду Ксеня каже:
хвильку лиш тривають квіти;
та звідкіль нам роздобути
тих перлин, тих самоцвітів?
Микола:
Чим віддячаться матусі
немічні маленькі діти?
Власне серце даймо в дарі,
будьмо ми самі – як квіти!
Івасик:
Квіти з лугу – це на нині.
Та – щоб мамі все радіти –
ми віддаймо своє серце:
будьмо ми самі – як квіти!
Богданко:
Даймо серце, але чисте:
не холодне, не вонисте,
чуле на всі наші справи, –
буде дар це величавий!
Ксеня:
Щоб жар днини перебути,
цвітка кріпиться росою; –
вірою скріпімо серце, –
серце наповнім красою…
Катруся:
Ми зложім від нас обіт жити так,
щоб знав весь світ,
що ми – українські діти,
чемні, ясні, як ті квіти!
Ксеня:
Що прямуємо до сонця…
Не зманить нас зла дорога..
Ми живем для України!
Всі:
І для Бога! І для Бога!
Івасик:
Не цуратись свого слова,
не кидати свого стягу: –
це від нас матусі любій
буде святочна присяга.
Богданко:
Хоч як гарно тут у лузі,
нам вертати треба скоро;
тільки Матінку Христову
попросім о поміч хорим! –
Всі:
Під Твій Покров,
Матінко Божа,
ми прибігаєм – діти малі,
Твоя любов –
з нами хай буде!
Нашим мамам
сил кріпких дай, –
щоб берегли нас від темноти…
Зло і спокусу від нас відвертай,
щоб не зійшли ми на бездоріжжя..
До рідних брам, під рідну стріху
дай нам внести щастя-потіху…
Благослови нас,
Матінко Божа!
