Стелися, барвінку, ще нижче, ще нижче,
присядься, матусю, ще ближче, ще ближче.
Зіпру я головку та на твої груди,
і мило і любо, солодко нам буде…
Тут затишно, тихо, там вітер-темрява;
з чагарників темних, із бору йде ґава…
Віконечка наші вкриває завіса, –
не боюся ґави… не боюся біса…
Тут блимає світло – при божій іконі…
Мої рученята у твоїй долоні…
Матуся, як ангел, близько – біля мене…
Барвінку! Барвінку! Хрещатий, зелений…
Тут тихо і тепло, – ніхто не розбудить;
а там темна нічка, а там вова блудить…
Постеля мережана… стежечки сині…
М’ягеньке гніздечко звила ти дитині…
Як буря розкине пташаткам кубельце, –
ой, гірко їм бідним, болить, плаче серце…
Помолюсь за діти, бездомні небоги,
щоб не пропадали так серед дороги…
Ой, хто ж їх пригорне, хто скаже хоч слово?
Рятуй їх, окрий їх. Свята Покрово!
Мамусю… ще… ще… поцілуй… засипляю…
За казки словами кудись відлітаю…
Добраніч, матусю! О, гарна та казка: –
На хвилях, на срібних лілеї… і ряска…
І човен… матусю, і ти біля мене…
Барвінку… барвінку – ти вічно зелений…
