Пані:
Чий ти, хлопче золотий?
Хлопчик:
Мамочки – і більш нічий!
Пані:
Я тебе собі візьму!
Хлопчик:
Ні! Я з вами не піду.
Пані:
В мене краще, як у нені;
дам цукорків повні жмені,
яблучко й медяник!
Хлопчик:
Я до солодощів звик:
я ж у мамочки – як пан!
Пані:
В мене будеш – як гетьман!
Приберу тебе в жупан,
дам шабельку і пістолі
та ще й грошенят доволі.
Хлопчик:
Ви сховайте свій дукач;
у мамусі я богач,
у мамусі князь я й пан:
мага кріс і барабан!
Пані:
В мене ляля – як та краля,
в мене донечка Олюся.
Хлопчик:
Ні – з ніким я не дружуся!
Гарні Олі, гарні Фрузі,
але шкода, шкода слова:
в мене мамочка чудова.
Кожний чув про те і знає:
Кращої ніде немає –
хоч у близькому окрузі,
хоч у світі у цілім!
Пані:
Хлопчику, ходім, ходім!
Знай: тебе, малий мій друже,
я за синочка візьму.
Хлопчик:
Пані, де вже там… простіть!
– Я – не можу… Дуже – дуже
мамочку свою люблю.
Хоч мені ви дайте світ,
я від неї не піду!
Пані:
Славний, бачу, ти! Дай бузі!
Хлопчик:
Ой, ні! Ні! – Я все вірненький,
зрадити не можу неньки.
Вибачайте, чемно прошу:
мамочку я в серці ношу;
тільки мамочку кохаю,
для нікого більш – крім мами
місця в серденьку не маю!
Пані:
Ей, пустуньчику, піймаю.
Хлопчик:
Кланяюсь – і вже втікаю…
Мама там шука за мною,
кличе; з мамою піду.
Я страшенне – дуже – дуже
мамочку свою люблю.
Мама! Мама – квітка красна!
Мама! Мама – зірка ясна!
Тільки мамочці дам бузі!
(Надходить мама, хлопчик кидається в її обійми).
