Ті старші наші сестри, побратими,
Про важні справи не мовлять з малими.
Вони гадають, певно, для дитини
Не зрозуміле горе України.
Гей, гей, на це ім’я серденько скаче!
З утіхи скаче і з жалю враз плаче.
Бо хоч дитина я — все-ж тільки знаю:
“Україна” — це Ти, мій рідний краю.
Зачув, затямив я вже й наші дії,
Україну забрали люди злії.
Колись були у нас князі й гетьмани,
А нині давлять нас тяжкі кайдани.
Ой, дії наші кров’ю записали
Ті, що за волю в бою загибали.
Ой, дії в наших свідками могили,
Що густо, густо весь наш край покрили.
Їх вид завзяття будить у серденьку:
З неволі встанеш Україно-Ненько!
Ростуть, ростуть нам соколові крила
І твоя вернеться і слава й сила.
І верне України сила й слава,
Бо ми здобудем свободу і право.
