У хатині над дитятком хворим
дрібні сльози ллє
та в розпуці нещаслива мати
в небо мольби шле…
Полишилось безталанній жінці,
це дитя одне,
взяла їй воєнна хуртовина
дружину… майно…
Полишилось вдові безталанній
це одне дитя,
дитинятко, наче ангелятко,
цвітонька дрібна,
одинока мамина розрада,
скарб і ціль життя…
В судорогах голову схилило,
в’яне, наче цвіт…
А мамусі у розпуці,
горю меркне білий світ…
– Муж у бою впав і не піднявся…
А зі мною то й не попрощався…
О, гіркенька та жіноча доля!
О, гірка судьба!
О, рятуй нас. Матінко Христова!
О, рятуй дитя!
Має вмерти це моє дитятко,
хай умру і я…
По хатині гляне, жаль проймає,
а хатина, мов пустіль холодна…
Ангелятко! Що нещасна можу, що?
Як над тобою доля зла?!..
За віконцем щось мов птаха кличе,
крилоньками б’є…
Мати, як берізка та від грому,
до землі паде…
Здригається тілом і душею,
а горою, ген понад землею
ніч спокій несе…
