У гостину з лялечками,
Так прийшли, мов з діточками,
Гандзя і мала Катруся.
Щиро їх витає Нуся:
— Гостям раді! Ах, кохані!
Зараз бавимося “в пані”!
Прошу свіжі пампушки
і горячі шоколади,
Вам я дуже, дуже рада
Поговоримо, мов “пані”.
— Знаєш, Гандзю, що Катрусі
Гарно в тому капелюсі.
Вбрались в сукні, в чіпочки,
Розмовляють вже про моду,
Про слуги і невигоду,
Про “сенсації” цих днів:
Краще було у матусі,
Ой, тепер не ті часи, —
— Служниці і ті лакеї
Є цілком вже без ідеї!
Обов’язку почуття,
Ні снаги у них, ні хисту!
Ось хустину із батисту
Покоївка враз спалила —
Це нам поміч від служниць!
Куховарка слой суниць,
Що найбільший нині збила,
Все так робить, як не слід –
День за днем є кілька шкід.
Вчора знов хинський вазон
Збили, зкинули з вікон!
— А у пані? Гандзя каже:
“Ой у мого чоловіка
Платня зовсім не велика, —
Я сама — служниць нема —
І варю й роблю все проче
Лиш часом хорують діти.
І у тім нова журба:
В лялі випали знов очі.
А у мене, каже Нуся,
Служить вже три літ Маруся.
Ой, бо пані кожну слугу
Уважають за подругу.
Кожна робить тут, що хоче.
Пані день цілий волочесь…
— Так? — Треба ж дбати про наш люд
Годі — хоч не величаюсь —
Щось для загалу сповняю,
Неграмотних научаю,
Захоронку і Приют
В заряді своїм тримаю.
Я — часу дарма не трачу…
А — в слузі людину — бачу!
