Життя буйне… і спів… і аромати…
і сонцем грає май…
В душі моїй
тремтючі спогади тривають
та рвуть мене аж до цвинтарних брам..
а там –
у стіп
беріз –
земля і гріб…
У нім Вона, моя душа…
Ось пам’ятник…
Бліді, чіткі ще букви: «Добра Мати…»
Ой, сум… ой, сум…
Я білим цвітом черемшин, конвалій
оцей моєї Мами гріб спов’ю…
скроплю перлинами сердечних сліз…
Що це? Звідкіль пливуть ці звуки?
пливуть неначе колисковий спів…
Ловлю їх, наче мову, спів… без слів…
ловлю: могильний шум…
Її це голос чую наче в сні…
Втихають жалі…
втихає плач… болючий крик…
Я бачу Матінку свою:
В руці молитвослов…
У серці надмір туги…
У серці в Неї туга і любов…
Нетлінна тінь з віддалі
йде стяжкою райдуг
тай усміхається до мене:
– «І там, дитино, Господа благаю,
щоб долю веселу вам дав…
Я, Мати роду, з вами – нерозлучно…»
Воскресло сонечко моє…
і оживають дні,
мов казка, золоті…
В сім’ї Матуся скиптр держить,
рядить… будує… береже
і дбає… тямить, дорога, про всіх… про все…
Та хто зуміє вартість оцінити
такої Матінки святої?
Що ж можу я про це сказати?
Ой, сум… ой, сум…
Хто ж я? Чи ж я не все одно?
Вона? Чи ж я не все одно?
Вона? І я?.. Звено в ланцюсі поколінь…
Нетлінна тінь,
що йде стежинкою райдуг ген на вершини.
Воскресло сонечко моє…
Незломним спогадом в моїй душі
закріплена, останеш вічно
і поза смерть, о Мамо, Ти моя! Моя!
