Я проклинаю комунізм, як зло до сьомого коліна,
Хоча б за те, що на хресті була розп’ята Україна…
Де дзвони падали з церков, земля стогнала там від болю.
Під брязкіт сталінських оков кати вбивали правду й волю,
Я проклинаю комунізм, що нас робив усіх рабами,
Що замість Бога на землі лишився тільки Ленін з нами…
Коли з хрестами куполи під регіт падали додолу,
Бабусі наші не могли сльозами вгамувати болю.
Я проклинаю комунізм за горе й смерть людей невинних,
Бо сатанинські казани горіли день і ніч невпинно.
Горіли полум’ям церкви, лягали попелом по полю…
Від всіх окраїн до Москви стогнало все тоді від болю.
Я проклинаю комунізм за дріт колючий і за грати,
За те, що із простих людей робив послушних «автоматів».
А скільки душ він розтоптав! А скільки зла в серцях засіяв!
На Соловки, в Сибір заслав, по світі грішному розвіяв!
Я проклинаю комунізм за штучний голод на Вкраїні,
За те, що, наче жебраки, жили і ще живем донині…
А скільки знищено людей за рідну віру й вільне слово!
А скільки, Боже, натекло у море сліз гірких і крові!
Я проклинаю комунізм за біль сердець, за крик природи,
За те, що страхом крижаним були закуті всі народи.
За муки, горе, біль людей!, За кров і сльози України!
Я проклинаю комунізм, як зло – до сьомого коліна!
