Є у братика Іванка
Вірний друг — шкільний дзвінок.
Зійде сонце спозаранку —
Він дзвенить, немов струмок.
Вже пора, мовляв, до школи —
Дзень-дзелень та дзінь-дзілінь!
Ще ніколи, ще ніколи
Не запізнювався він.
І тому, коли, буває,
Брат загається на мить,
На порозі він стрічає
І докірливо дзвенить.
А перерва лиш наспіє —
Озивається дзвінок,
Дзеленчить, немов радіє,
Що закінчився урок.
Прийде осінь. Закурличе
Журавлями в ранній час,
І дзвінок мене покличе
Перший раз у перший клас.
