Валер’ян Поліщук – Благословенний сірий ранку мій: Вірш

Благословенний сірий ранку мій,
І день, і час,
І ти, обнята працею, невтомна доле.
Я вас таких
Не розлюблю ніколи,
Поки вогонь життя
У серці не погас.
Ідіть до мене, ніжні та бурхливі,
Шуміть, буруньте у веселій зливі,
Щоб знаменням мені
Своїми факелами чорними над обрієм горів
Розсипний стрій
Блакитних димарів.
Ах, як розкішно у житті кипіти!
Ах, як високо захват підніма!
Нехай розчавлені лежать розпуки квіти,
І туга хай розвіється німа!
Бо все-таки, що б не казати,
А в диких закутках затуркані з біди
До розуму ідуть в ході завзятій
І діти бідненькі, і зморені діди.
Бо все-таки, що б там не було,
А в будівничім запалі нервових міст
Чи в тусклому забутих сіл горінні —
Скрізь електричні сполохи
Здіймаються по Україні,
І трудова земля
Сповняється ранковим гуком.