Філософічний фраґмент
Лінія часу іде
Вічно напрямком одним;
Тануть простори як дим —
Лінію ту обняли.
Наче по дротові йдуть
З безвісті дива нові,
Зорі, світи, комашки,
Люди, події, віки.
Все налітає на нас,
Все поринає у млі,
Суне по дротові часу —
Тільки свідомість стоїть.
З темно-майбутнього йде,
В чорно-минуле паде:
Краю нема — часу нема.
Що якби час обернуть,
Напрям узяти новий,
Щоб повернули назад
Зорі, квітки, молитви? —
Там би не розклад, а збіг
Атоми в клітку з’єднав,
Труп із гнилизни підняв
І воскресіння б приніс —
Душу б натхнуло нову:
Старець тоді б молодів,
Зрілий би став юнаком —
Очі світилися б знов,
Зменшилось тіло б його,
Потім дитина мала
Квола в утробу ввійшла
Матері свеї навік.
Все те покаже кіно,
Стрічку крути лиш назад,
Лінії ж часу для нас
Не повернути ніяк.
* * *
Хай йде дощ, плюскотить,
А вода хлюпотить,
По листках шелепить —
Перескакує,
Мені дощ, немов брат,
Я йому також рад:
В мені серце тремтить
Та вискакує.
Я з природою тут
Обнімаюсь, мов друг,
А з дощем веселюсь
Перебендюю,
І на світі мені
Все здається в імлі,
В тумані, наче в пору
Вечірнюю.
Дужче з всім обіймусь
Та з біди все сміюсь.
Рву черешні собі
З-поміж листячка,
А з рясних гілочок
Летить дощ крапочок,
Немов блиск — перелив
Із намистечка.
Коли вітер подме,
Небо дощ обійме,
Крапелинки так разьно
Постукують, —
І тоді є краса:
Ті сумні небеса
Нас любити природу
Научують.
