Валер’ян Поліщук – Мій дух: Вірш

Живу я так, як пахне фіалка,
Просто, без мудрого лукавства —
І все ясно, ясно мені,
Як весною цвіт вишневий.
А ясно через те, що дух мій розійшовсь міжзоряним етером
По безмежжях всесвіту.
І всюди, де мисль моя торкнеться хоч єдиним променем,
Багато дальше ніж, за Сіріусом білим —
І там відчуваю я частину мого духу,
Просторого, безмежного.
Я прийшов туди і там його вже застав.
За гранями трійчастої космічної системи,
Куди мене бунтарське серце з холодної планети занесло,
За зорями, сонцями, туманними формаціями —
І там я ось зараз в цю хвилину.
І в свіжому кленовому памолодку,
На якому зморщились червонясті листочки,
Мов пластир напівпрозорий,
І в пальцях зеленої трави, —
Всюди відчуваю себе,
Тому такі вони близькі мені, як мати.
І в тонких крихких із жовтавим пилком тичинах волохатого еону себе знахожду,
Як і в першій зустрічній істоті, живій.
І кожну людину і гурт — я цілую в душі:
Я мислю про них, я відбився у кожному з вас.
Ти, робітнику, що йдеш засмальцований,
Ти, докторе, що крізь окуляри дивишся на світ, як на тканину тіла перед операцією,
Ти, жінко, що дитину кормиш своєю груддю, сидячи й продаючи з кошика маковники, що сама наробила,
Ти, агітаторе, — запальна машино революції,
Ти, проститутко, замучена з фарбою на губах і сухотами в грудях,
Ти, вояко завзятий, що несеш комуну на Захід,
Ти, людино, — пручателю в бурних хвилях життя, —
Всім я вам близький, в кожному частка моя.
Для цього гурту — для всієї людності —
Я живу.
У вчинках своїх я не маю вагань,
Бо всюди господар я
І складова частина всього.