Нехай модні поети викручують ноги,
Ганяючи краще твій подих на слово впіймати,
Хай брільянти в очі вкладають,
За пазуху мармур,
І під вії шовк.
А я простим, дитячим лепетом
Спіткнусь перед тобою і змовкну,
І на коліна упавши скажу
Таке просте, звичайне
І таке безмежне в коханні:
“Мила…”
- Наступний вірш → Валер’ян Поліщук – Погрози
- Попередній вірш → Валер’ян Поліщук – Стихійна радість
(Оцінок ще немає)