Валер’ян Поліщук – Порядок денний мій: Вірш

Книгарня — (Ерн, Хоткевич і Тичинка),
По ставки до «Вістей»,
А там до Тані знов;
Музей Сковороди, в друкарню на хвилинку
За «Книгою повстань».
Гей, браво —
вийшла-таки врешті!
Юрко приніс.
І швидко зник…
Чого б йому?
Ах так, він пригадав вчорашнє —
І глейко став над горлом,
Як хлібний ком, язик.
Навіщо це?
Що він кохає Ліду?
То й я ж її люблю,
(Згадав —
тепло мені).
А що вона у Київ не поїде,
То я тут в стороні…
Писать почав одно,
А зупинивсь на чому!..
На тому, що мій день лама,
Як буруни стерно.
Забув про лист, Літком, білизну, Київ, книги,
Бо знаю, що життя минеться все одно.
Тільки любов,
Як той забутий колос
На вижатому полі,
Пребуде ще віка.
Од неї тоскний біль,
Та їй усе прощають;
Її плодам добро
Усі, як дань, несуть.
Зате очиці у діток
Нам сяятимуть в темінь,
Бо сяєво любви —
То світовая суть,
Яка тече постійно і невпинно,
Тече у небуття й ніколи не стіка.
Любов безмежна і фатальна,
Мов ті віка.