Зажевріла в горнилі найкрайсвітнім
Вузенька смужка металу на воді,
Немов ідея з підземелля гніту
Свідомо просочилася кривавим потом.
А потім —
Більшає та жевріє, —
Горить!..
Крицевий обруч небокраю,
Що землю смертно затискає,
Уже розплавився в одному місці.
Ідея ширшає, пала!
Зайнявся верх,— і хмари в позолоті.
Уже горить земля,
А промені навпроти,
Мов стріли вогневі,
Летять у всі кінці.
Ось вибухом вогню
Заграва вирвалася з моря:
То сходить сонце у країні горя,
І тільки збоку сірий біль
По хвилях плеще ще звідтіль.
- Наступний вірш → Валер’ян Поліщук – Можливості
- Попередній вірш → Валер’ян Поліщук – Коли збагнув
(Оцінок ще немає)