Валер’ян Поліщук – Смолистий соняшника дух: Вірш

Смолистий соняшника дух,
Що жовтим решетом вдивляється, до сходу,
Бо, як жертовник, день потух,
І п’яно снить про теплу насолоду
На тонкому стеблі ой синя, синя стружка.
Маленькою, чорнявою голівкою
В блакитному вінку
До неї тулиться волошка,
Немов весільна дружка,
І щось розказує про молодого буркуна.
«Не вір йому, не вір»,— шепочеться вона…
«А там тебе чекає мак…
Ну чим тобі не пара, не козак?»
І знов схиляється, і знов шепоче.
А ніч надходить стиха
І довговії мружить очі,
І шелепить колючками, немов зітхаючи, будяк,
Крізь сон шепочучи: «Заколиши мене…
Так, нічко… так…»