Валер’ян Поліщук – В моїй лабораторії: Вірш

Наповнений глибоким творчим задумом,
Я бережу себе, немов тонкий сосуд,
Наллятий влагою живою.
Я прагну затишку для творчого спокою,
Боюся випадку нежданого, лукавої пригоди,
Боюся нежитю, нахляплої погоди,
Жахаюсь смерті передчасної,
Щоб свій могутній твір
Не повести з собою в небуття,
В його могильний мир,—
Не закопати зародка живого
У гній і тлін.
А швидше виростить і випустить його
На службу поколінь.
Тому пропасницю вкладаю вічно
У кожний виношений твір,
Який перетикам технічним
Стає наперекір.
А по закінченні — зітхання повне
Під танці радощів,
А потім жаль: —
Може, занадто рано ще
Цей твір почав?
Як задум виповнив
І образ плоттю став,
Те спорожніле серце вже,
Немов чуже,
Так неприязно і скептично так
Цінує власний труд,
Що стає байдуже:
Чи хвалить, а чи гудить десь за це
Мене читацький люд.
Лише наступний, літерацький спорт
Заятрює мене,
І запал мій, немов скажений чорт,
У бій ізнов жене.